Серце пам’ятає, та повернути не може...

 
  Робота в міліції ніколи не була безпечною та спокійною. Заступаючи щодня на службу працівник міліції,нажаль, ніколи не знає, яка небезпека може чатувати на нього за рогом. Буденні, на перший погляд, справи можуть нести в собі велику небезпеку, а звичайна профілактична бесіда з кимось мешканців, що перебувають на обліку, може в одну мить перекреслити життя працівника міліції назавжди. І нажаль,  такі випадки, коли виконання обов’язків по боротьбі зі злочинністю та охороною громадського порядку коштують працівникові міліції здоров’я, а інколи й життя, непоодинокі.

   На передодні Дня пам’яті загиблих працівників органів  внутрішніх справ не можна не згадати тих, хто віддав життя, сумлінно виконуючи свої обов’язки.

   10 років минуло з того часу, коли, так різко й непередбачено обірвалося життя дільничного інспектора міліції Лисичанського МВ Володимира Юрійовича Шаліна. Йому було лише 28 років.  Сповнений сил та енергії він малював собі далекі плани на майбутнє, адже у цьому віці життя уявляється довгим, нескінченним та насиченим цікавими подіями.

   Володимир народився 26 травня 1964 року у місті Ярославлі. Зростав як і усі інші діти: безтурботне дитинство, школа, армія... У 1985 році, звільнившись в запас, Володимир Шалін став перед вибором обрання для себе професії. Міркував не довго, віддавши перевагу  служінню народу, службі в органах внутрішніх справ. Його служба почалась з посади міліціонера  лінійного відділу внутрішніх справ на станції Ярославль. Водночас Володимир навчався на заочному відділенні Московської середньої спецшколи міліції. У грудні 1987 року його призначили командиром взводу окремої роти патрульно – постової служби міліції. Після отримання диплома про вищу юридичну освіту Володимира Юрійовича переводять на офіцерську посаду інспектора у справах неповнолітніх у місті Ухта Ярославської області. На цій посаді він пропрацював до 1992 року. Колеги знали його,як людину порядну, принципову та небайдужу до чужої біди. А інакше й не могло бути, адже від нього залежали долі сотень хлопчаків та дівчат, які перебували не в ладах із законом. Нелегко було іноді переконувати своїх підопічних… Ось тут в пригоді йому ставали  велике терпіння і залізна витримка.

   На початку 1992 році так склалися  обставини, що Володимир разом з родиною переїжджає на Луганщину. Місто Лисичанськ, де випало жити і працювати, відрізнялося від інших в області тим, що саме тут знаходилося кілька так званих спеціальних установ. І багато хто з колишніх «клієнтів» цих закладів за колючим дротом залишився тут на постійне проживання. А це певною мірою завжди негативно впливало на криміногенну ситуацію у місті.  Навесні того ж  року Володимиру запропонували посаду дільничного інспектора міліції Лисичанського міськвідділу внутрішніх справ, на що Володимир, який ніколи не боявся труднощів, погодився без вагань.  У службовій характеристиці, датованій кінцем цього ж року, можна прочитати такі рядки: «…уміло зміг організувати профілактичну роботу на території обслуговування, налагодив плідну взаємодію із оперативними службами та громадськістю…» І ще одна фраза досить точно характеризує Володимира як міліціонера: «… добре орієнтується у складних умовах». Не секрет, що працюючи на території обслуговування, дільничний інспектор міліції майже щодня потрапляє у ті самі складні умови. Адже працювати доводиться далеко не із простими людьми. Серед так званого підоблікового елемента більшість становлять ті, хто вирішив розпрощатися із ганебним минулим та почав нове життя. Але, на жаль, залишаються й  такі, для кого перебування на волі, лише своєрідна пауза для підготовки  до вчинення чергового злочину. І досвідчений дільничний про це ніколи не повинен забувати.

   Тож, щодня працюючи на території обслуговування, Володимир Юрійович, як слід слідкував за порядком на вулицях, допомагав у вирішенні різноманітних проблем громадян, що зверталися по допомогу, постійно спілкувався з тими, хто перебував на обліку в міліції аби попередити вчинення повторних  правопорушень.
Зима 1993 року. Того лютневого ранку, він як звичайно ніс службу по охороні громадського порядку та  здійснював перевірку за заявами громадян на своїй дільниці.  За однією із заяв треба було поспілкуватися з людиною, яка страждала на психічне захворювання. Коли старший лейтенант міліції Володимир Шалін зайшов до будинку, господар несподівано вдарив його ножем у груди. Відвести підступний удар Володимир просто не встиг. Він помер через кілька годин у лікарні. Смертельне ножове поранення зупинило невидимий «годинник» Володимира, сумлінного працівника міліції, прекрасної людини, чуйного сім’янина. В той день родина так і не дочекалась повернення найріднішої людини додому.

   У пам’яті жителів м.Лисичанська та співробітників міськвідділу внутрішніх справ, які знали його, Володимир Юрійович Шалін назавжди залишиться надійною та доброзичливою людиною, здатною прийти на допомогу тим, хто її потребує, ризикуючи власним життям.

Лисичанський  МВ ГУМВС
України  у Луганській області